Даний онлайн-каталог презентує музейне зібрання оригінальної графіки та предметів з порцеляни, які є складовою частиною від загальної колекції творів Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна.
Видання каталогу та оцифрування експонатів стало можливим та було здійснено завдяки державній програмі підтримки закладів культури, впровадженої Українським культурним фондом, та комунальній установі Миколаївської міської ради «Агенція розвитку Миколаєва». В рамках проектів «Цифрова колекція художнього музею» та «Цифрова колекція художнього музею: Фарфор» музей надав для оцифрування 500 одиниць графіки та 302 одиниці порцелянових виробів. Для друкованого каталогу графіки було відібрано 250 предметів, для каталогу фарфору – 121 експонат.
ФАРФОР
Музейна колекція порцеляни складається з предметів посуду (чашка, блюдце, ваза, соусник, тарілка тощо) та фігурок. Це вироби з країн Західної Європи кінця XVIII – XX ст. (Німеччини, Австрії, Франції, Англії, Іспанії), Східної Європи початку XIX – середини XX ст. (України, Польщі та Росії) та Східної Азії XX ст. (Японії та Китаю).
Каталог складається з трьох розділів.
До першого увійшли порцелянові вироби країн Західної Європи XVIII – XX ст. – Німеччини, Австрії, Франції, Бельгії, Англії; Центральної Європи XIX –XX ст. – Польщі та Чехії; та Східної Азії XX ст. – Японії.
Другий розділ каталогу представляють вироби країн Східної Європи. XIX –XX ст. – України, Латвії та Росії. Незначна частина колекції складає третій розділ. Це порцеляна з невизначеними країнами виробників з марками та без марок і клейм.
Основа колекції порцеляни була закладена у 1948 році. Саме у цей час до музейного зібрання з Київського музею західного та східного мистецтва було передано 68 одиниць фарфорових виробів, частина яких увійшла до постійної експозиції зали західноєвропейського мистецтва. Це витончена майсенська порцеляна – вази, тарілки, чайні пари, вишукана ваза для варення, виконана у техніці «пат сюр пат».
Берлінська королівська мануфактура представлена предметами посуду з чудовими букетиками та гірляндами з квітів і позолотою у декорі. Ці порцелянові вироби вирізняються ніжним колоритом.
Напрочуд гарними, з декорованим надглазурним розписом із позолоченим орнаментом, з витіюватим прорізним ажурним рельєфом виглядають в експозиції порцелянові вироби Віденської фарфорової мануфактури.
Порцелянове мистецтво Франції представлено дивовижним фарфором Севра, виробами фабрики графа д’Артуа, ліможським фарфором мануфактури Куссак-Бонваль та паризькою порцеляною мануфактури Nast.
Протягом 1951-52-х років колекція поповнилась надходженнями з Одеського музею західного та східного мистецтва. Серед них вази-фруктовниці з Майсена, які є зразками досконалості і вишуканої майстерності.
Два декоративних блюда Петра Печерного надійшли з Дирекції художніх виставок УРСР.
Жителька міста Миколаєва Банкул О.А. у 1980 році подарувала музею порцелянові вироби зі своєї колекції. У тому числі фарфор відомого заводу художньої порцеляни Олексія Попова в Російській імперії I половини XIX ст.
У подальші роки надходження до колекції порцеляни відбувалося завдяки копіткій праці наукових співробітників музею. Вони вивчали та досліджували цікаві експонати у приватних осіб для придбання їх до музейної колекції, серед яких є багато зразків національного та світового мистецтва порцеляни. Музеєм була придбана порцеляна у місцевих колекціонерів Клавсуть О.П., Занчевської Н.С., Манческо Л.С., Мурзіної М.І., Явкіної Ж.В. тощо.
У 1989 році у жительки Миколаєва Венецької Л.Г. музей придбав біля 30 фарфорових виробів. Це порцеляна відомих російських підприємств початку XIX – XX ст. – фабрика Гарднера в Москві, Товариство виробництва фарфорових та фаянсових виробів М.С. Кузнєцова, а також комплект тарілок та блюдо французьких виробників початку XX ст.
Значне та цікаве поповнення колекції порцеляни відбулося у 1994 році. У цей час музеєм була придбана колекція фарфорових статуеток у місцевого колекціонера Кондратьєвої Г.О.
В усі часи людина прагнула прикрасити своє житло різноманітними статуетками. Фігурки дітей і дорослих, птахів та тварин, казкових персонажів і реальних героїв, цілі сценки з життя, виконані з дивовижною достовірністю, – все це робить дрібну пластику історією в мініатюрі. Німеччина, Австрія, Франція, Англія, Україна, Росія – в кожній країні випускалися цілі колекції дрібної пластики.
Придбана колекція статуеток цікава тим, що в ній представлені предмети різних країн виробників, створені у різному часовому просторі. Німецькі жанрові статуетки «Дівчина з котом» та «Джаз», статуетки тварин «Олень», «Кінь» та птахів «Дятел», штоф «Бюргер з гусаком» представляють порцеляну Федеральних земель на сході Німеччини, Тюрингії – це мануфактури у Грефенталі, Ліппельсдорфі, Ліхте, Зітцендорфі кінця XIX – XX ст.
Значне місце у придбаній колекції займають статуетки Радянської доби. Ціла галузь промисловості – понад 20 заводів в різних куточках СРСР займалася виготовленням різноманітних предметів з фарфору і фаянсу. Десятки художників працювали над ескізами. Виготовлялися серії порцелянових фігурок різної тематики, від персонажів народних казок до фігурок робітників, колгоспниць, моряків, солдатів, танцівниць і багатьох інших.
Ленінградський фарфоровий завод – це, мабуть, найстаріший виробник статуеток у колишньому СРСР. Його продукція будь-якого періоду має дуже велику цінність, хоча тиражі свого часу були величезними. Продукція заводу знаходиться в найбільших музеях світу. Здебільшого на заводі вироблялися сервізи та вази, проте є і серії статуеток.
Статуетки радянського періоду Дульовського фарфорового заводу були чисто білі з позолотою, або яскраві, розписані вручну самих різних розмірів. У музейному зібранні представлені статуетки з серій, присвячених народним казкам – «Іванушка на гусаку». За мотивами народної казки «Гуси-лебеді», оповідей Бажова – «Господиня мідної гори», танці народів світу – східний, індійський, китайський, танок дружби тощо.
Фарфор з села Пісочне, виготовлений на Первомайському фарфоровому заводі, випускав мініатюрні статуетки, розписані вручну. Продукція заводу часто займала призові місця на Всесоюзних та міжнародних конкурсах і виставках.
В Україні ще в першій половині ХХ століття активно працювали порцелянові заводи, які разом з країною переживали свої роки процвітання і занепаду, післявоєнної відбудови і розвитку. Хоча основним асортиментом був посуд – чайні та кавові сервізи, тарілки і комплекти посуду, особливе місце у випуску продукції займали статуетки. Майстри, які працювали над скульптурою малих форм, використовували не тільки традиційні і відомі, але і власні теми та напрацювання.
У колекції представлені 5 порцелянових заводів України: Полонне, Київ, Городниця, Коростень та Баранівка.
Одне з найбільш яскравих проявів самобутності – порцелянові статуетки з маркуванням «Полонне ЗХК». Це статуетки «Тарас Бульба», милі скульптурні групи «Діти з голубами», «Танець «Гопачок», «Пляжниця».
В організації виробництва Городницького фарфорового заводу переважно виготовляли статуетки. Серед музейних експонатів це «Клоун з гітарою», «Танцююча пара», «Прикордонник з собакою» тощо.
Є фігурки, які викликають щасливі спогади дитинства, тому що створювалися за мотивами відомих і улюблених казок. Серія, випущена Київським експериментальним кераміко-художнім заводом, була присвячена повісті-казці О.М. Толстого «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно». У музейній колекції порцеляни зберігається красива і витончена фігурка, що зображує Буратіно на черепасі, яка виконана за мотивами цієї казки.
Коростенський фарфоровий завод – одне з відомих порцелянових підприємств на території України. Порцелянові вироби заводу мають велику колекційну і художню цінність, відрізняються народним колоритом, виразністю образів і яскравістю фарб. Вони прикрашають музейні та приватні колекції. У трьох статуетках, які зображують людей в національному українському вбранні, вміло втілено добру вдачу українського народу.
Тема космосу розкривається у статуетках «Супутник» та «Космонавт, що сидить на місяці» Баранівського фарфорового заводу – одного з найстаріших підприємств з виробництва фарфору на території України.
Колекція порцелянових виробів у Миколаївському обласному художньому музеї ім. В.В. Верещагіна порівняно невелика за кількістю одиниць зберігання, але її якість дозволяє мати уявлення про розвиток світового мистецтва порцеляни XVIII – XX століть.
Висловлюємо щиру вдячність комунальній установі Миколаївської міської ради «Агенція розвитку Миколаєва» та команді проекту «Цифрова колекція художнього музею: Фарфор» за продуктивну спільну працю, яка сприяла появі цифрової колекції порцеляни музейного зібрання та виданню цього каталогу.
О.Л. Яблуновська,
головний зберігач фондів Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна
ГРАФІКА
Колекція оригінальної графіки Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна нараховує приблизно понад тисячу творів. Вона складається з небагатьох творів кінця ХVIII століття, робіт XIX та першої половини ХХ століття, робіт другої половини ХХ – початку ХХI століття.
Проект «Цифрова колекція художнього музею» передбачив обмежені хронологічні рамки творів використаних для оцифрування – ними стали роботи кінця ХVIII – першої половини ХХ століття.
Каталог складається з двох розділів. До першого розділу увійшли графічні твори кінця XVIII та XIX століть, а також роботи створені до 1917 року.
Друга частина видання знайомить з творчістю художників-графіків та їх доробком з 1918-го по 1950-й роки.
Колекція графіки Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна має свої, чітко виражені риси, історію формування, унікальність якої пов’язана з історією виникнення та формування художнього музею в Миколаєві.
Вже у 1914 році до відкритого в місті музею надійшли перші графічні аркуші. Серед них ранні рисунки В.В.Верещагіна, виконані під час подорожей на Кавказ та в Середню Азію. Академічні малюнки Василя Верещагіна подарував Музею і його фундатор князь Микола Гедройць.
В подальшій історії існування музею акварельні роботи і малюнки також продовжували поповнювати зібрання. Їх дарували небайдужі містяни, родичі художників. Серед таких надходжень – графічні аркуші художника мариніста Руфіна Судковського.
Карколомний поворот в долі музею відбувся в роки Другої світової війни (1939-1945). Колекція майже повністю була втрачена. Залишилися крихти, та творам Верещагіна пощастило. Завдяки перебуванні в евакуації, вони вціліли. Деякі з малюнків Верещагіна завдяки щасливому випадку повернулися до музею вже у 1964 році.
Після визволення Миколаєва від німецько-фашистських загарбників у березні 1944 року, музей почав відновлювати свою роботу та поповнювати музейну колекцію. Велика роль в цьому належала провідним музеям держави: Київському музею російського мистецтва, Київському музею західного та східного мистецтва, Одеській картинній галереї, Одеському музею західного та східного мистецтва, Державній Третьяковській галереї, Державному Російському музею. Всі вони поділилися своїми фондами, передавши твори образотворчого мистецтва, в тому числі і графіку. Протягом цього періоду колекцію графіки XIX століття збагатили експонати з Дирекції художніх виставок і панорам Радянського Союзу, Державної закупівельної комісії Міністерства культури СРСР, Всесоюзного художньо-виробничого комбінату та Дирекції художніх виставок СРСР.
Надходили роботи і від приватних власників, містян Миколаївщини. Неодноразово художні витвори, в тому числі і графічні, передавав Миколаївський краєзнавчий музей.
В 1940-ві роки до музейної колекції повертаються шість академічних малюнків Володимира Мурзанова (1872-1922), першого директора музею. Вихованець Петербурзької Академії художеств, учень Іллі Рєпіна, він після закінчення навчального закладу приїжджає до Миколаєва, де починається його викладацька діяльність. Разом з тим В.О. Мурзанов долучається і до громадської роботи, взявши участь у створенні верещагінського музею. Після від’їзду з міста М.А. Гедройця, на художника покладаються обов’язки першого директора та зберігача музею. На цій посаді він працював аж до самої своєї смерті в 1922 році.
У перші післявоєнні роки чимало робіт передавалося від Одеської картинної галереї – серед них рідкісний за майстерністю, пастельний «Жіночий портрет» Петра Ганського – члена Південно російського товариствахудожників (твір передано у 1949 році).
Свою таємничу історію до сих пір зберігають парні акварельні портрети Рудольфа Федоровця, якими також Одеса поділилася з Миколаєвом у перше післявоєнне десятиліття.
Вдалими щодо співпраці з колекціонерами різних міст країни стали для поповнення фондів музею, в тому числі і високохудожніми творами графіки, 1970-1980 роки. Частіше за все зустрічаються в обліково-фондовій документації прізвища колекціонерів Г.П. Бєлякова, В.В. Ашика, О.Й. Рибакової, Й.М. Езраха, І.І. Подзорова. Завдячуючи цій комунікації до колекції надходять шедеври оригінальної графіки О.М. Бенуа, К.О. Коровіна, В.О. Сєрова, М.В. Добужинського, П.Ф. Соколова, С.Ф. Колеснікова.
Цінним придбанням стала купівля у Л.В. Морозової (м. Москва) на початку 1980-х років тринадцяти оригінальних малюнків олівцем Пилипа Малявіна.
У 1988 році музею пощастило познайомитися та відвідати у місті Первомайську Миколаївської області сина художника Данила Крайнєва – Антона Даниловича. Результатом цих відвідин стала закупівля двох живописних творів майстра: «Жінки на червоній подушці» та «Фехтувальника. (Портрет сина)». Одночасно з ними були придбані три альбоми із замальовками. Час їх створення датований 1910-1930-ми роками. Загальна кількість начерків у всіх трьох альбомах – 69. Значна їх частина увійшла до цього видання.
В першому з альбомів «Альбом №1» (18 шт.) переважають зображення звірів та птахів. Ймовірно місцем їх виконання став Миколаївський зоопарк, куди для роботи навідувався митець. Частина аркушів підписані та мають точне датування: число, місяць та рік. В наступному «Альбомі №2» (9 шт.) замальовані пейзажі, жанрові композиції, портретні зображення. В «Альбомі №3» (20 арк.) здебільшого зустрічається оголена натура: натурники та натурниці, кілька портретів сучасників. Наприкінці альбому є начерки жанрових композицій, виконаних на виробництві. Для їх створення митець використовує акварельні фарби.
Мешканка Миколаєва, краєзнавець, дружина В.В. Рюміна-молодшого, який був видатним педагогом, літератором, пропагував ідеї Костянтина Ціолковського, Тетяна Рюміна подарувала музею в 1987 році шістнадцять невеликих за розміром малюнків олівцем, переважно на біблійну тематику, Марії Енгель – дружини штабс-капітана, вихованки Петербурзької Академії художеств, яка отримала в 1858 році звання «вільної художниці». Ще раніше, в 1976 році у Тетяни Володимирівни було придбано три акварельні портрети Олексія Покровського, маловідомого художника середини XIX століття: «Портрет хлопчика», «Портрет дівчинки», «Жіночий портрет».
Визначною подією у збиральницький діяльності музею слід вважати придбання творів учня Іллі Рєпіна – Степана Чуприненка (1879-1933), уродженця Миколаївщини. У Миколаєві у колекціонера М.П. Кондратьєва в 1986 році придбали «Жіночий портрет». Згодом вдалося домовитися про купівлю у А.Б. Кобусова ще одного «Жіночого портрету» та жанрової композиції «Гопак» цього майстра.
Продовжуючи анімалістичний напрямок у графіці створює малюнки сангіною Павло Соколова-Скаля (1899-1961). Художню освіту майбутній художник отримав у школі-студії І.І. Машкова в Москві, де пропрацював шість років та у Других московських державних вільних художніх майстернях (1920-1922). Він був засновником художнього об’єднання «Бытие» та його головою протягом трьох років. В 1926 році увійшов до Асоціації художників революційної Росії (АХРР) та експонував свої твори на виставках угрупування.
У 1981 році в Москві, де мешкав художник у його удови А.С. Соколової-Скаля музей купує 23 роботи митця. Серед робіт, що надійшли, виділяється «Автопортрет», виконаний тушшю. Вражають своєю майстерністю акварелі, створені в Середній Азії: «В Самарканді», «Самаркандський мідник».
На 1920-1930 роки ХХ ст. припадає плідна праця П.П. Соколова-Скаля як ілюстратора, рисувальника та плакатиста. Музейна збірка зберігає цікаві та рідкісні аркуші до періодичних видань того періоду, творів тогочасних письменників, що були майже забуті пізніше. Частина з ілюстрацій пула опублікована в журналі МОДР в 1930–ті роки.
До шедеврів графічного мистецтва 1930-х років відносяться і аркуші Михайла Соколова (1885-1947). Розділ графіки поповнився шістнадцятьма роботами в 1980 році. Надійшли малюнки від Олени Танненберг.
Спадщина М.К. Соколова перейшла до неї в 1956 році, після смерті Н.В. Розанової (дружини М.К. Соколова). Олена Дмитрівна познайомилася з Н.В. Розановою не раніше 1929 року. В 1931-1933 роках вони разом працювали в театрі ім. Немировича-Данченка, з 1933 року – на студії «Союзмультфільм». З 1941 року Н.В. Розанова мешкала з родиною О.Д. Танненберг, так як не змогла повернутися до блокадного Ленінграду. Олена Дмитрівна не тільки зберігала твори та архів М.К. Соколова, завдяки їй музеї мали можливість придбати твори митця, познайомитися з його долею.
Всі 16 рисунків, що знаходяться в збірці музею, Михайло Ксенофонтович виконав до свого арешту в 1937 році. Частина акварелей мають підпис та дату. На окремих аркушах час створення відсутній, але за манерою виконання, а також тематикою вони відносяться до першої половини 30-х років ХХ століття.
Твори можна розподілити наступним чином: чотири рисунка відносяться до циклу «Уявні портрети» (або «Дами»), їх точне датування відсутнє; п’ять аркушів із зображенням Арлекіна, вершника, бродячих музик об’єднані в цикл «Мандрівні комедіанти»; малюнок «Паганіні» має не тільки підпис, час створення, але і назву, написану самим художником. Скоріш за все, правильніше віднести його до циклу «Музиканти»; три аркуші виконані за мотивами літературних творів. Музею належать дві композиції, створені за мотивами Чарльза Діккенса (можливо «Холодний дім»); робота «Вулична сцена» відноситься до ілюстрацій за мотивами творів Гофмана; завершують колекцію Соколовських рисунків два чоловічих зображення – «Людина з люлькою» та «За келихом пива» з датою виконання – 27 березня 1933 року.
Ця хоч і невелика підборка графічних творів М.К. Соколова все ж таки висвітлює основні цикли майстра, знайомить з персонажами улюблених літературних творів, дає уявлення про яскраві, самобутні образи.
Найбільш рання, яка датується 1931 роком, робота «Вершник» належить до циклу «Мандрівні комедіанти». Відомо, що художник полюбляв зображати вершників і для нього людина на баскому коні уособлює символ свободи та краси. Іншого настрою сповнені ще чотири аркуші: «Арлекіни» (1932), «Вуличний концерт» (1933), «Арлекін з папугою» (1934), «Арлекін з шарманкою».
В першому розділі каталогу найбільш вагомими придбаннями є акварель Івана Айвазовського та аркуші до театральних постанов Костянтина Коровіна.
Напрочуд витонченим є морський краєвид І.К. Айвазовського «В гавані», написаний видатним мариністом у 1842 році під час мандрівки Європою. Місцем створення роботи була Італія, а саме гавань порту міста Палермо на Сицилії. Це легко підтверджується видами гавані Палермо, над якою підіймається величезна гора Монте-Пеллегріно.
До мариністичного жанру належить також акварель «Одеський порт» Олексія Ганзена (1876-1940) – онука Івана Айвазовського, члена Південноросійської спілки художників. Твір знаходиться в другій частині видання.
Безумовно, до високохудожніх графічних робіт відноситься «Портрет Вірочки Гучкової» Валентина Сєрова, два дівочих портрети Зінаїди Серебрякової «Оля Рибакова в дитинстві» та «Тата в костюмі Арлекіна». Перлиною є акварель Федіра Толстого (1783-1873) «Фіалки».
Федір Толстой народився у Петербурзі 10(21) лютого 1783 року в родині, яка належала до старовинного графського роду. Самобутнім доробком Ф.П. Толстого є акварелі з блискучим зображенням квітів та фруктів, в тому числі і листя, які можна назвати чисто ботанічними малюнками.
Безцінними надходженнями, які також поповнили графічний розділ збірки музею, є аркуші з приватної колекції Віктора Ашика. Робота найвидатнішого митця російського камерного портрету Петра Соколова (1791-1847) «Портрет Є.Г. Черткової», створена у період розквіту творчості художника. До музею портрет надійшов у 1982 році разом з іншими творами з колекції В.В. Ашика. У той період митець працював чистою аквареллю, без домішок білила або гуаші.
Ці вище вказані витвори увійшли до першої частини каталогу. Надходили вони до музею у 1980-х роках минулого століття.
Не менш насиченим та змістовним є другий розділ каталогу. Серед імен, що репрезентують графічне мистецтво ХХ століття немало прізвищ, які стали обличчям епохи того часу.
Митці, що творили образотворче мистецтво в 1920-1930-ті роки мали нелегку творчу долю, піддавалися утиску, гонінню та навіть фізичному знищенню. Серед знаних прізвищ того часу: Сергій Лучишкін (1902-1989), Роберт Фальк (1886-1957), Олексій Пахомов (1900-1973), Володимир Лебедєв (1891-1967), Олександр Шевченко (1882-1948), Борис Рибченков (1899-1994), Микола Тирса (1887-1942) та інші. Їх роботи купувалися у самих авторів або в родинах художників.
Бориса Рибченкова, живописця, графіка, ілюстратора, педагога з Україною пов’язує навчання в Київському художньому училищі (1915-1918). З 1920 року в Академії художеств він був учнем Н.І. Альтмана, О.Т. Матвєєва, брав участь у виставках з 1918 року. У період 1920-1930 років, як багато інших митців, Рибченков здійснює відрядження у віддалені та маловивчені куточки країни, подорожує. Звідти він привозить свої враження та емоції, відтворені у начерках та акварелях.
З українським малярством знайомить робота Анатолія Петрицького (1896-1962) «Портрет композитора Михайла Вериківського», який вважався назавжди втраченим. Твір належить до величезної серії портретів української інтелігенції, що мала знаходитися в проектованому в 1930-ті роки Літературному музеї в Харкові, та портрети, як і люди на них зображені, були піддані репресіям та знищені. З майже 150 аркушів вціліли до сьогодення трохи більше десяти. Миколаїв її отримав в 1977 році від дружини митця Лариси Гіммель-Рейх.
Гордістю та найвищим досягненням українського образотворчого мистецтва минулого століття є спадщина Олександра Богомазова (1880-1930). Шість підготовчих рисунків графітовим олівцем до циклу «Праця пилярів» придбані у дочки маляра Ярослави Іваніковой. Всі вони експонувалися на великій монографічній виставці «О.К. Богомазов: творча лабораторія» влітку 2019 року в Національному художньому музеї в Києві.
Михайло Жук (1883-1964), професор Української академії мистецтв, проректор художнього інституту в Одесі, один з феноменальних майстрів України. Захоплювався фотографією, писав вірші і прозу. Сучасні мистецтвознавці відзначають, що Михайло Жук був одним з найяскравіших виразників тенденцій модерну в українському малярстві.
До другого розділу каталогу також включено твори української мистецької родини Кричевських. В колекції знаходяться акварелі та малюнки Василя Васильовича (12 робіт), Миколи Васильовича (18 робіт) Кричевських та Катерини Кричевської-Росандич (32 роботи). Першою в музей, навесні 2001 року, надійшла акварель Миколи Кричевського «Будинок В.К. Винниченка». Після цього, поступово протягом нетривалого часу з-за океану до Миколаєва потрапляють твори Василя та Миколи Кричевських, рідних братів, синів славетного українського майстра, академіка, засновника Української Академії мистецтв в 1917 році, Василя Григоровича Кричевського.
Василь Кричевський (1901-1978) – видатний художник, співпрацював в кіно з Олександром Довженком. «Жіночий портрет» із музейного зібрання автор виконав олівцем у 1937 році.
Микола Кричевський (1898-1961) відомий як загальноєвропейський аквареліст. Він товаришував з Володимиром Винниченком, був його вчителем з малювання. До підготовленого за проектом каталогу увійшли декілька творів майстра. Всі вони створені не пізніше 1947 року, переважно в пейзажному жанрі.
Серед придбаних музеєм робіт чимала кількість творів пов’язана зі світовою та українською літературою. Традиційним є участь художника в оформленні книги. Своєю творчістю майстер створює образкниги, готує не тільки ілюстрації, а й обкладинку, форзац, колонтитул. Згадаємо неперевершених ілюстраторів книги Євгена Кібрика (1906-1978), Олексія Пахомова (1900-1973), Володимира Лебедєва (1891-1967), Казимира Агніт-Следзевського (1898-1973), Олександра Довгаля (1904-1961), Костянтина Рудакова (1891-1949).
Поява в світ цього видання також була б неможливою без копіткої збиральницької та науково-дослідницької праці наукових співробітників попередніх поколінь, які працювали в музеї та намагалися зібрати найкращі зразки національного та світового образотворчого мистецтва, і творів графіки зокрема. Під час укладання каталогу вдалося знайти нові невідомі біографічні довідки про авторів, відомості про час виникнення робіт. З’ясувалися деякі назви літературних творів, для яких робилися ілюстрації, підготовчі нариси.
Укладач каталогу висловлює щиросердну вдячність команді Комунальної установи «Агенція розвитку Миколаєва» за продуктивну спільну працю, яка посприяла появі першого за всю, більш ніж 100-річну історію музейного зібрання, каталогу оригінальної графіки. Сподіваємося, що видання 2020 року є першим з серії випусків каталогів, присвячених вивченню та популяризації шедеврів музейної скарбниці.
Л.Є. Твєрітінова,
заступниця директора з наукових питань
Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна
