Графіка З.Серебрякової

Першою ластівкою серед російських жінок, що ввійшли в історію живопису безперечно вважається видатна російська та французька художниця Зінаїда Євгенівна Серебрякова (у дівоцтві  Лансере).

Зінаїда Лансере народилась 12 грудня 1884 року в родинному маєтку Нескучне Курської губернії (нині Харківського району Харківської області). Родовід Зінаїди походить від знаменитої династії скульпторів, архітекторів і художників Бенуа-Лансере:

батько – Євген Олександрович Лансере – відомий скульптор-анімаліст;

мати – Катерина Миколаївна Бенуа–Лансере – займалася графікою й живописом;

рідний дід – Микола Бенуа – відомий архітектор, академік і професор архітектури Імператорської академії мистецтв;

брати – Євген Євгенович Лансере (1875–1946) – визнаний графік і живописець та Микола Євгенович Лансере (1879–1942) – відомий архітектор і художник.

Зародження мистецьких вподобань художниці відбувалося у складні, а під час і суперечливі процеси в художньому житті країни. Власно кажучи, відбувалася боротьба між реалізмом та модернізмом, між трагізмом передвижників та авангардом, який виступав проти академічних догм в мистецтві.

Наприкінці XIX ст. у Петербурзі було сформовано художнє об’єднання «Світ мистецтва», ідеологом якого був О.М. Бенуа, відомий художник, історик, теоретик мистецтва. Творча атмосфера «Світу мистецтва», широта інтересів, намагання знайти нові естетичні ідеали об’єднали в його ряди багатьох значних митців. Серед них Костянтин Сомов, Леон Бакст, Михайло Врубель, Валентин Сєров, Євген Лансере та інші. І хоча художнє об’єднання «Світ мистецтва» проіснувало у межах первісної ідеї трохи більше ніж десять років, воно відіграло велику роль у становленні російського модерна. До молодшого покоління художників об’єднання «Світ мистецтва» належала і Зінаїда Євгенівна Серебрякова.

Складна, а під час і сувора доля спіткала мисткиню усе життя. У два роки помер батько й мати, Катерина Миколаївна, разом із шістьома дітьми переїхала до Санкт-Петербурга в будинок Бенуа.

Перші художні навички Зінаїда отримала в родині. 1900 року вона закінчила жіночу гімназію в Санкт-Петербурзі та вступила до художньої школи, яку заснувала княгиня Марія Тенішева. Навчалась у класі Іллі Рєпіна. 1902–1903 рр. Зінаїда Євгенівна мандрує Італією, знайомиться з творами класичного живопису й сама пише картини. 1903–1905 рр. вивчала художню майстерність у відомого художника-портретиста Осипа Браза в Санкт-Петербурзі. 1905—1906 рр. навчалась в Академії Ґранд-Шомьєр у Парижі.

У 1905 році Зінаїда Лансере одружилася із Борисом Серебряковим, сином рідної тітки — Зінаїди Олександрівни Лансере. У шлюбі вони мали чотирьох дітей-погодок – 2-х хлопчиків та 2-х дівчат. В подальшому житті вони обрали собі теж творчі професії:

Серебряков Євген Борисович – архітектор і реставратор, автор акварельних пейзажів;

Серебряков Олександр Борисович – художник, декоратор, майстер акварельних і темперних пейзажів Франції, Бельгії, Нідерландів, Німеччини, Італії; автор декоративних панно, монументальних розписів, ілюстратор книг і журналів;

Серебрякова Тетяна Борисівна – художник-декоратор МХАТ-у й Большого Театру;

Серебрякова Катерина Борисівна – художниця, член-засновник і почесний президент Фонду Зінаїди Серебрякової (Франція).

Червоною лінією у творчості Зінаїди Серебрякової виділяються зображення власних дітей, в яких художниця відтворює велику материнську любов, вміло передає безпосередність дитини, милується гарними обличчями дітей.

Один з портретів дітей, створений Зінаїдою Серебряковою, займає почесне місце у постійній експозиції Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна. «Тата в костюмі Арлекіна» – написаний художницею у 1922 році у техніці – пастель. Портрет був придбаний у 1983 році у професора, відомого колекціонера і нумізмата Віктора Володимировича Ашика.

У 1919 році Зінаїду Серебрякову спіткало горе – помер від висипного тифу її чоловік Борис Серебряков. Зінаїда Євгенівна залишилася з чотирма дітьми та хворою матір’ю без засобів до існування. У листопаді 1919 року родинний маєток Лансере-Бенуа-Серебрякових розграбували й спалили. Через дефіцит масляних фарб Зінаїда Євгенівна змушена була перейти на вугіль та олівець. У цей період були написані одні з найвідоміших групових портретів дітей Серебрякової — «На терасі в Харкові» і «Картковий будиночок».

Окрім портретів Зінаїда Євгенівна працює над широкоформатними, монументальними жанровими картинами. У 1917 році глядачі побачили картину «Біління полотна», в якій демонструється прихильність авторки до монументальної манери. Мисткиня зобразила міцні постаті дівчат на тлі безмежного небосхилу. Композиція сполучає широкі площини ярких, насичених відтінків. Твір, що уславляє працю простих людей, прославив і авторку Зінаїду Серебрякову. Написанню кожній картині передувала наполеглива праця мисткині: підготовчі рисунки, начерки, ескізи вона виконувала при безпосередній роботі з натурою. У 1979 році у колекціонера, який був головою ради картинної галереї у С-Петербурзі, Льва Марковича Розенфельда музеєм було придбано чотири рисунки до картин мисткині, виконані олівцем. Серед них і рисунок до картини «Біління полотна».

Після смерті чоловіка, Зінаїда Євгенівна, разом з родиною, у грудні 1920 року переїхала до Петрограда. Навесні 1921 року Зінаїда Серебрякова разом із матір’ю та дітьми переїхала до «родинного будинку Бенуа». У цей час вона продовжує наполегливо працювати. Пише витончену графічну роботу «Ітер’єр», яка вирізняється цікавою композицією та вишуканим колоритом. Робота виконана мішаною технікою: аквареллю та кольоровими олівцями. В музейну колекцію вона надійшла з колекції Езраха Йосифа Моїсейовича, відомого петербурзького колекціонера, збирача фарфору і російського живопису кінця XIX – початку XX ст. у 1974 р.

І ще одна перлина Зінаїди Серебрякової прикрашає постійну музейну експозицію – «Портрет О.І. Рибакової в дитинстві». 1923 р. виконаний у техніці – пастель. У портреті художниця прославляє ідеали членів художнього об’єднання «Світ мистецтва» – молодість, свіжість, красу.

Восени 1924 року Зінаїда Серебрякова їде до Парижа, де отримала замовлення працювати над великим декоративним панно. 1947 року Зінаїда Євгенівна отримала французьке громадянство. 19 вересня 1967 року Зінаїда Серебрякова померла в Парижі після крововиливу в мозок. Похована на цвинтарі Сент-Женев’єв-де-Буа.