Звичайнісіньке диво художника Соколова

Миколаївський обласний художній музей ім. В.В. Верещагіна заснований і відкритий напередодні Першої світової війни, 6 червня (25 травня) 1914 року. Клопоти зі створенням художнього музею в Миколаєві, втім, як і в Херсоні, Катеринославі, Архангельську, взяв на себе князь Микола Гедройц. Перші твори для музейної колекції були надіслані з Петербурзької Академії мистецтв, з Російського музею Олександра III. Особисті речі художника В.В. Верещагіна і інтер’єр його майстерні передала родина живописця.

З роками зростала і збагачувалася музейна збірка, і в даний час вона налічує більше десяти тисяч одиниць зберігання.

В історії музею були відносно стабільні, спокійні періоди, але завжди життя його було пов’язане з містом, регіоном, країною. Руйнівні роки Другої світової війни залишили найважчий слід в його історії. Після звільнення міста і відновлення роботи музею колекцію довелося збирати майже з нуля. Особливо успішно комплектувалися фонди і поповнювалася колекція в 70-80 роки XX століття. Саме в цей період надійшли багато мальовничих, графічних, скульптурних творів, які складають гордість одного з найстаріших музеїв України.

Найбільш інтенсивно надходило мистецтво XX століття. Увага приділялася як мистецтву початку століття, так і його другій половині. Численні були і надходження творів т. з. «російського авангарду».

Живопис М. Аксельрода, Н. Тирси, А. Древіна, Б. Рибченкова, О. Соколової, А. Петрицького, Л. Крамаренко, А. Лабаса, С. Лучішкіна, А. Шевченко, Р. Фалька, А. Осьмеркіна, А. Лентулова, графіка О. Богомазова, М. Жука… купувалися твори в приватних колекціях Києва, Москви і С.-Петербурга, найчастіше за все роботи купували в сім’ях художників, у родичів.

У 1980 році розділ графіки поповнився шістнадцятьма графічними аркушами Михайла Ксенофонтовича Соколова. Надійшли малюнки від Олени Дмитрівни Танненберг.

Спадщина М.К. Соколова перейшла до О.Д. Танненберг в 1956 році, після смерті Н.В. Розанової (дружини М.К. Соколова). Танненберг познайомилася з Розанової не раніше 1929 року. У 1931-1933 роках вони разом працювали в театрі ім. Немировича-Данченка, з 1933 року – на студії «Союзмультфільм». З 1941 року Н.В. Розанова жила в родині Е.Д. Танненберг, так як не могла через блокаду повернутися в Ленінград.

Олена Дмитрівна не тільки зберігала твори і архів М.К. Соколова, завдяки їй музей мав можливість придбати твори художника, познайомитися з його долею.

Побачені в маленькій московській квартирі крихітні Соколовські мініатюри, роботи із серії «Птахи», залишилися в пам’яті з далекого 1980 року. У той період М.К. Соколов не належав до числа художників, які користувалися популярністю (як втім, і при своєму житті).

З моменту першої зустрічі і знайомства з Соколовим з’явилося незнищенне бажання детально дізнатися про життя майстра, його творчість, написати статтю, показати його роботи. Не обов’язково відразу ж, нехай коли-небудь, згодом.

У 1982 році, Олені Дмитрівні, в Москву, написали листа (як виявилося єдиного). Воно не залишилося без відповіді.

О.Д. Танненберг надіслала список музеїв, в яких зберігалися роботи художника, список літератури про нього, і три машинописні сторінки «Біографічних даних про Михайла Ксенофонтовича Соколова», складені його другом В.С. Городецьким.

Ще через кілька років після надходження малюнків в музей (в 1989 році) щасливий збіг обставин дозволив отримати підписку на щомісячний літературно-художній журнал «Москва», який в своєму другому номері опублікував частину листування М.К. Соколова з Надією Василівною Розановою; помістив вклейку з кольоровими репродукціями. Отримання такої публікації стало воістину щастям.

Минали роки, створювалися нові експозиції, готувалися виставки з музейної колекції… Твори М.К. Соколова чекали свого часу.

До відкриття IX Міжнародної науково-практичної конференції «Н.К. Реріх і його сучасники. Колекції та колекціонери», що проходила в жовтні 2006 року в Одеському Будинку-Музеї Н.К. Реріха, Миколаївський обласний художній музей ім. В. В. Верещагіна запропонував показати свою колекцію Соколовських малюнків. Це був їх перший показ після десятиліть забуття.

Ймовірно, саме зараз, через майже шістдесят років після смерті художника, прийшов час повернути його творчість людям.

Всі шістнадцять малюнків, що знаходяться в зібранні музею, Михайло Ксенофонтовіч Соколов виконав до свого арешту, який стався у 1937 році. Частина акварелей має підпис і дату. На деяких листах час створення відсутній, але за манерою виконання, а також тематикою вони відносяться до першої половини 30-х років XX століття.

Роботи можна поділити наступним чином:

– чотири малюнки відносяться до циклу «Уявні портрети» (або «Дами»), їх точне датування відсутнє;

– п’ять листів із зображенням Арлекіна, наїзника, бродячих музикантів об’єднані в цикл «Мандрівні комедіанти»;

– малюнок «Паганіні» має не тільки підпис, дату створення, а й назву, написану самим художником. Швидше за все, правильно буде віднести його до циклу «Музиканти»;

– три листа виконані за мотивами літературних творів. Музею належать дві композиції, створені за мотивами Чарльза Діккенса (можливо, до роману «Холодний дім»);

– робота «Вулична сцена» віднесена до ілюстрацій за мотивами творів Гофмана;

– завершують колекцію Соколовських малюнків два чоловічих зображення: «Людина з трубкою» і «За кухлем пива». На другій роботі проставлена ​​дата виконання – 27 березня 1933 рік;

Ця, хоча і чисельно не дуже велика, добірка графічних творів Соколова все ж розкриває основні графічні цикли майстра, знайомить із персонажами улюблених літературних творів, представляє яскраві, самобутні Соколовські образи.

Найбільш рання, що датується 1931 роком робота «Вершник» входить до циклу «Мандрівні комедіанти». Відомо, що художник любив зображати вершників і для нього людина на баскому скакуні символ свободи і краси.

Мимовільне захоплення викликає взаємовідношення людини і тварини, їх єдність.

Фон малюнка М. К. Соколова нейтральний, він акцентує увагу на головному – постатях людей, прибираючи зайві деталі. Автор ніби відсікає вуличних мандрівних артистів від випадкових перехожих. Присутніми на імпровізованому концерті стають глядачі малюнка.

Лінія листа легка, віртуозна. Найчастіше вона стрімка, переривається. В окремих аркушах в роботі роль відіграє лінія, в інших пляма.

Дещо з іншим настроєм виконані інші чотири листа: «Арлекін» (1932), «Вуличний концерт» (1933), «Арлекін з папугою» (1934), «Арлекін з шарманкою».

Серію малюнків, об’єднаних темою мандрівних комедіантів, М.К. Соколов створював одночасно із циклом «Страсті». Автор статті, вміщеній в каталог виставки, приуроченої до 120-річчя від дня народження художника – «Непомічений часом. Художник Михайло Соколов», – І.А. Лейтес, пише: «Суперечливі і зовсім не радісні образи комедіантів з’являлися ще в творах настільки улюблених Соколовим майстрів епохи бароко. У романтиків і часто у художників XX століття комедіант стає символом духовної мандри і самотності, яка не залишає людину навіть посеред веселощів» (с. 18).

Чотири малюнка із зібрання Миколаївського обласного художнього музею, що датуються 1932-1934 роками, наочне та переконливе підтвердження наведеної цитати.

У загальноприйнятому розумінні Арлекін покликаний веселити людей, народжувати сміх, веселощі. «Арлекін – традиційний персонаж комедії дель арте, слуга, який бере участь в різних інтригах, щасливий суперник П’єро. Пізніше з’являється у французькому народному театрі XVIII – початку XIX століття» (Тлумачний словник). У Соколова ж виходить зовсім навпаки – тиха печаль оселяється в душі присутніх на вуличному концерті, який дають «Арлекін», «Арлекін з папугою» або «Арлекін з шарманкою».

Цикл «Уявні портрети» – один з основних, над яким працював художник протягом 1920-х, 1930-х і навіть 1940-х років. У ньому він постійно звертався до своїх улюблених жіночих образів. «При створенні творів цього циклу Соколов надихався образами реальних жінок, і якимись уявними жіночими постатями, і тими образами, які запам’яталися йому під час вивчення картин старих майстрів і читанні класичної літератури, особливо поезії», – пише І.А. Лейтес в статті «Непомічений часом. Художник Михайло Соколов» (с. 20).

Чотири малюнка, чотири «Прекрасні дами» Михайла Соколова. Як відомо, Соколов не прагнув до написання портретів конкретних жінок, а до створення витонченого типу жіночої краси. Але в своїх численних і різноманітних портретах майстер втілює не класичний красу, а зазначену характерними, гостро-індивідуальними рисами.

Безсумнівно (можна припустити), що жінки з оточення Соколова були прототипами цих портретів. У «Дамі, що сидить» вбачається образ Марини Іванівни Баскакової. На ній темний одяг з глибоким декольте і білим коміром. На голові маленький капелюшок із загнутими вгору полями.

В іншому малюнку вгадуються портретні риси Надії Василівни Верещагіної-Розанової. Тонкі риси обличчя, високий капелюх, високий стоячий воріт закритої сукні підкреслюються різноспрямованими штрихами. Цей малюнок найбільш тонкий і графічний. Перо лише злегка торкається аркуша.

Більш мальовничий портрет «Дами в береті», кокетливо сидить на голові зображеної. Темну декольтовану сукню з трикутним вирізом прикрашає невелика брошка. Дивлячись на портрети, виникає відчуття, що зображені жінки були глибоко не байдужі М. К. Соколову. Незважаючи на зовнішню стриманість, вони дуже емоційні, поетичні, натхненні.

«Значення книжкової ілюстрації в творчості М.К. Соколова завжди несправедливо недооцінюється. Хоча значення літератури для художника безмірно», – пише Т.А. Лебедєва в статті «М.К. Соколов – ілюстратор». Вона також вважає, що в його графічних серіях легко можна знайти літературне підґрунтя. Зокрема його «Прекрасні дами» частково навіяні «Незнайомкою» Олександра Блока.

Початок 1930-х років – період активного ілюстрування. В цей час, англійський романіст Чарльз Діккенс стає популярним, його читають, перевидають твори. М.К. Соколов знайшов у творах письменника теми, співзвучні до власних почуттів – драматизм і задушевність. Художник створює свій найбільш значний цикл «До Діккенса». Розмежувати малюнки до романів досить важко. На деяких етапах Соколов відступав від тексту, підписуючи листи просто «До Діккенса».

Дві роботи з музейної збірки входять до цього циклу. Обидва твори зображують вуличні сцени. Автор разом з героями «Діккенсівських» романів бродить вулицями Лондона. Він створює різні варіації вуличних сцен з фігурами перехожих, каретами, ліхтарями.

Серія ілюстрацій до «Гофмана» розпочата в 20-х роках і продовжена М. К. Соколовим в 1934 році. В музеї знаходиться один малюнок.

Оскільки автор імпровізував на тему «Гофмана», то і в цьому випадку точно встановити приналежність до літературного твору не є можливим. У центрі листа художник розмістив групу людей. Чоловіки в циліндрах, дами в характерному одязі. Створюється фантасмагоричний світ Гофмана, письменника, твори якого передували творчості Ч. Діккенса, Ф. М. Достоєвського.

Роботи більшості циклів виконувалися М. К. Соколовим тушшю, аквареллю, із застосуванням пера і пензля. Ця техніка – одна з найбільш улюблених і найчастіше використовуваних майстром. Створюючи свої графічні аркуші, автор поступово виробляє власну манеру зображення.

Цикл «Музиканти» бере свій початок у другій половині 1920-х років. Відомо, що на багатьох творах художник ставив не лише підпис, дату створення, але і число, місяць, а подекуди і період доби. До числа таких робіт відноситься малюнок «Паганіні». На ньому в лівому нижньому кутку точний час створення – ранок 15 лютого 1933 року. Музичний світ Паганіні, віртуозна скрипкова музика композитора, що підноситься над ним, граючим для приголомшеною публіки, увічнена рукою графіка. Звуки рвуться вгору, на землі залишається бунтівний дух. Гонкою твердої лінією пера художник окреслює образ з минулого. Розмита пляма підкреслює високу стрімку фігуру маестро, який тримає в руці скрипку.

Стаття народжувалася важко, так само, як нелегким було життя майстра, але щире бажання довести почате до кінця подолало всі труднощі. Подолав їх і художник Михайло Ксенофонтович Соколов, який став доступним своєю творчістю глядачам.

«Соколов мріяв не помічати час, який йде у нікуди. Він вірив, що час в мистецтві існує поза конкретним моментом. Він був наївний і правий». Не помітивши час, мистецтво художника зробило крок у XXI століття і залишилося в ньому…

Твєрітінова Л. Є., заст. директора з наукової роботи Миколаївського обласного художнього музею імені В. В. Верещагіна